This text is in Ukrainian KOI, use Universal Cyrillic Converter for transliteration
Reliability is Our Style
Олександр ГОЛОВКО: "НЕ ПОЩАСТИЛО З "ЛІВЕРПУЛЕМ" ХАЙ ЇМ БУДЕ ГІРШЕ"

1 липня 1972 року в херсонській сім`ї робітників сталася визначна подія народився син, якого назвали Сашком. Коли хлопець підріс, його, як і багатьох хлопчаків, зачарувала гра, величне ймення якої ФУТБОЛ. І Сашко з ранку до ночі ганяв у дворі з друзями м`яча, сповна віддаючись улюбленій грі.
"Колись ти станеш відомим футболістом", либонь, казали його однолітки, але Сашко не думав про лаври, йому просто подобалося грати. Грати й перемагати...
Минули роки. Позаду залишилися дитячі вуличні баталії, але час не згасив його любові до футболу. І з провінційного хлопчика з дворової команди він перетворився на стрижневого футболіста київського "Динамо", без якого навряд чи можна уявити нинішній склад столичного клубу. Слава й визнання зовнішня сторона медалі, а що ж залишилося на зворотньому боці? У чому запорука успіху? Чим треба пожертвувати, аби стати класним футболістом? У кожного гравця особистий "рецепт".

ЗМІЦНЮВАВ ХАРАКТЕР В АМАТОРСЬКІЙ КОМАНДІ

Олександре, а чи не було твоє захоплення футболом звичайнісінькою даниною дитячій моді?

Звичайно ж ні. Тільки-но вперше доторкнувся до м`яча, відразу зрозумів: футбол стане домінантою в моєму житті. Пройшов усі етапи становлення: двір, ДЮСШ, чемпіонати міста, області, а після десятого класу за протекцією відомого в минулому футболіста Юрія Бондаренка поїхав на оглядини в симферопольську "Таврію", де головним тренером був Анатолій Заяєв.

Про це ми поговоримо пізніше. Нумо детальніше зупинимося на спортивній школі.

До неї я потрапив, коли навчався в другому класі середньої школи. Першим тренером був Євген Кузовенко, з яким підтримую зв`язок досі. Саме в херсонській спортивній школі зайняв місце останнього оборонця, тобто те амплуа, в якому нині мене всі звикли бачити. Згодом разом з однолітками грав у чемпіонаті області.

Але ж перехідний етап від дитячого до дорослого футболу стався в одній з аматорських команд.

Так. Після виступу з командою ровесників, мене було запрошено до місцевого друголігового "Кристалу". З ним я пройшов збори, але з якихось причин команді не підійшов. Утім, незабаром на обрії з`явилася аматорська команда з Новомиколаївки, що також грала на обласному чемпіонаті. І за рік, що я виступав за цей колектив, неабияк зміцнив характер, набув певного досвіду, граючи поряд з людьми набагато старшими за мене. Саме в цій команді завершував ігрову кар`єру Юра Бондаренко, який мав досвід виступу в вищій лізі. Либонь, він помітив у мене певні задатки, якщо згодом рекомендував Заяєву. Для мене то був непоганий шанс заявити про себе на вищому рівні, і нерозумно було б мені тоді ним не скористатися.

Олександре, а як батьки відреагували на твій життєвий вибір? Адже інколи, певно, що й шкільні заняття "профутболював".

Школу я ніколи не "профутболював", адже непогано навчався. Батьки прагнули, щоб я пристойно закінчив школу, склав іспити в інститут і утвердився як особистість у житті. Тато був не проти моїх занять футболом, мама спочатку не розуміла, думала, що спорт заважатиме навчанню. Втім, я її розумів, якби не склалося з футболом, час би на навчання був би згаяний. Батьки хотіли, щоб я став особистістю, а вже як це зробити, довірили вирішувати мені, і я вважаю, що виправдав їхні сподівання.

А який предмет у школі був найулюбленішим?

Кожний урок по-своєму був для мене цікавим, з них я намагався взяти якомога більше корисного для себе. Зокрема, подобалася фізика, математика. Втім, як і в кожного хлопця, на першому місці була фізкультура.

У ЄВРОКУБКАХ "ТАВРІЇ" НЕ ВИСТАЧИЛО ДОСВІДУ

Якою була реакція, коли дізнався, що тебе запрошують на оглядини до симферопольської "Таврії"?

Спочатку навіть не йняв віри, що отримав пропозицію від самого Заяєва. Далі Херсона я взагалі мало куди їздив, а тут належало їхати до Криму. Зізнаюсь, дещо боязко було. Адже їхав сам у не відоме поки що мені місто. Приїхав до Симферополя, відшукав місцевий стадіон і тільки-но вперше вийшов на тренування, як одразу весь мій "мандраж" минув. Відчув, що саме тут я досягну певних висот.

І вони не забарилися, адже наступного року "Таврія" стала першим переможцем національного чемпіонату.

Розпався Союз, а з ним і союзний чемпіонат. Стартувала українська першість, Заяєв переконав нас, що сьогодні як такого фаворита не існує і золоті нагороди національного чемпіонату не є для нас недосяжною мрією. Того сезону всі гравці "Таврії" прагнули лише перемоги. Анатолію Миколайовичу вдалося зібрати колектив, про який кажуть: "Сплав досвіду та молодості", і того сезону ми "вистрелили". Втім, звичайно, не обійшлося і без допомоги Фортуни. Завше згадую той сезон. Колектив підібрався в нас інтернаціональний, в якому панували злагода та взаєморозуміння.

Тобто, завдяки всім цим факторам ви й стали чемпіонами?

Думаю, що так. Не можу сказати, що посіли перше місце завдяки якомусь одному фактору кращій фізичній або тактичній підготовці. Саме сума вищезгаданих компонентів і певна частка фарту в деяких матчах вирішила долю золотих нагород на нашу користь.

"Золото" здобуте. І попереду в "Таврії" виступ у розиграші Кубка чемпіонів.

Чимало сил було витрачено в боротьбі за перше місце в національному чемпіонаті, то ж коли "Таврії" належало виступати в єврокубку, як такого високого завдання поставлено не було. "Чим далі пройдемо, тим краще", думали ми. На той час я вважав ми робимо все правильно, це вже нині можу назвати всі нюанси, які завадили "Таврії" пройти в розиграші престижного трофею далі. Але тоді симферопольці вперше зіткнулися з євротурніром, а там потрібно було мати досвід. Цього ж компоненту "Таврії", звісно, бракувало. Тому ні для кого не стало несподіванкою, що ми "зійшли з дистанції" вже на другому етапі, поступившись швейцарському "Сьону".

На першому етапі "Таврія" перемогла ірландський "Шелбурн". Що запам`яталося найбільше в тих матчах?

Це була добротна гра двох непоганих команд. Боротьба за м`яч точилася майже на кожному клаптику футбольного поля. Перший матч ми проводили на виїзді. Нам, якщо відверто, пощастило, ми там перемогли 1:0. У Симферополі гра була дещо важча. Ірландці не хотіли поступатися маловідомій команді з України, жадали довести, що поразка вдома не більше, ніж прикра випадковість. Але ми продемонстрували непоступливий характер, і нагородою за це стала наша перемога 2:1. Безумовно, це був справжній перший успіх на міжнародній арені.

Але вже наступного туру смак тріумфу замінила гіркота поразки.

"Сьон" іменита команда, рівнем значно вища за "Шелбурн". Ми виїжджали до Швейцарії з побоюванням. Та й рефері в тому матчі припустився кількох помилок, які, звісно, були не на нашу користь. І сума цих факторів вплинула на кінцевий результат. Прикро, але що поробиш. Досвід велика штука...

Повернімося до національного чемпіонату. Чому вже наступного сезону "Таврія" навіть не втручалася в боротьбу за нагороди першості?

Подібне могло трапитися не лише із симферопольською командою. Адже в нас будь-яка команда, окрім "Динамо" та "Шахтаря", "вистрілює" лише на рік-два, а потім знову "залягає". Багато пояснень можна дати з цього приводу. Але головні причини матеріальна база та постановка нормального тренувального процесу. Попри це "Таврія" демонструвала непогану гру, але ж без належної фінансової підтримки далеко не заїдеш. Загалом у симферопольському клубі грав ще до 1995 року, а незабаром, після того як я "засвітився" у складі збірної України, мене запросили до флагмана українського футболу київського "Динамо".

ШЛЯХ ДО "ДИНАМО" ПРОЛІГ ЧЕРЕЗ ЗБІРНУ

Хотілося б детально про це дізнатися...

1995 року Анатолій Коньков, тодішній наставник національної збірної, запросив мене в команду на гру з Естонією, в цьому матчі ми перемогли 1:0. З аналогічним рахунком здолали й хорватську збірну. А після цієї гри до мене підійшов Григорій Суркіс з пропозицією виступати за київське "Динамо". Також Григорій Михайлович натякнув, що сам Йожеф Сабо не проти бачити мене в таборі столичного клубу. Якщо мова зайшла про Григорія Суркіса, то тут слід зазначити, що він, дійсно, Людина з великої літери. Знає, що потрібно зробити для благоустрою міста. Гасла на стадіоні на його підтримку не пустопорожні. І його добрі справи є підтвердженням цього.

Як сприйняв нове запрошення?

Звичайно, було дуже приємно, адже виступати в "Динамо" мрія будь-якого футболіста. Рішення їхати до Києва прийняв без вагань, бачив, що в столиці нині збирається хороша команда й сподівався, що зайвим там не буду. Хоча знав, що в той же час закріпитися в "Динамо" буде важко. Втім, якби не вірив у власні сили, то навряд чи погодився на подорож до Києва.

А як прийняв новий колектив?

У "Динамо" новачків завше приймають добре, і це вже стало традицією столичного клубу. Головним критерієм є ставлення людини до роботи та її професійні якості.

Олександре, як тобі вдалося прийти в "Динамо" й одразу зайняти місце в "основі"?

Не знаю. Можливо, на цьому місці тренер бачив саме мене. Адже коли запрошували до команди, реально знали й оцінювали мої можливості. І я вважаю, що не "підкачав".

Ігровий стиль "Динамо" набагато відрізняється од ігрового стилю "Таврії". Не відчував дискомфорту з цього приводу?

Ні. Адже завдання залишилися ті ж, лише на вищому рівні. Хіба що з`явилося більше відповідальності.

МІЙ ГОЛ СИМЕНУ - ІМПРОВІЗАЦІЯ

Що запам`яталося найбільше після цьогорічного розиграшу Ліги чемпіонів?

Та велика робота, яку було проведено тренерами з кожним футболістом окремо. Усі люди, які хоча б якось причетні до "Динамо", намагалися зробити все можливе, аби ми сконцентрувалися лише на грі. Адже всі прекрасно розуміємо, що виграші "Динамо" це не лише визнання України, а й яскравий промінчик посеред сірої буденщини. Що ж безпосередньо стосується ходу Ліги чемпіонів, то нам взагалі поталанило, що ми туди потрапили. Адже пам`ятаємо наші матчі кваліфікаційного етапу з празькою "Спартою". Важко сказати: гол, забитий нами наприкінці матчу, звичайнісінький збіг обставин чи нагорода за нашу важку працю. Узагалі за сплеском емоцій ця гра особисто для мене виділяється серед інших. Безпосередньо вже в самій Лізі чемпіонів ми стартували також не зовсім вдало. І знову остання хвилина в матчі з "Арсеналом" на "Уемблі" дарує нам надію на подальшу боротьбу. Ми зробили все від нас залежне й вийшли до чвертьфіналу, не без труднощів здолали "Реал". У матчах з "Байєрном" викладалися на всі сто відсотків, звичайно, могли бути в фіналі, але цього разу нам не пощастило. Хоча всі футболісти прагнули зіграти на "Ноу Камп" у Барселоні.

А який матч Ліги чемпіонів запам`ятався найбільше? Либонь, домашня гра з "Арсеналом", коли тобі пощастило відзначитися?

Особисто для мене кожний матч цікавий по-своєму. У кожному з них я можу виокремити якийсь епізод. Можу назвати поєдинки, які мені не вельми приємно згадувати. По-перше, це стартова гра на виїзді з грецьким "Панатінаїкосом". Хоча перший тайм ми начебто відіграли непогано. Але матч взагалі, атмосфера навколо нього не дуже сподобалися. І, звичайно, зовсім не хочеться згадувати півфінальний поєдинок з "Байєрном". До вподоби мені двобій в Англії з "Арсеналом", це, безумовно, була одна з найкращих ігор. Саме тоді продемонстрували всьому світові переваги сучасного командного футболу.

Та все ж зупинімося на м`ячі, який ти провів у ворота Симена. Це була імпровізація чи награна на тренуваннях комбінація?

Ні, це не комбінація. Просто оборонець повинен добре грати головою. То чому ж ці навички не використати в штрафному майданчику суперника, коли можна поборотися за м`яч і логічно завершити атаку? Я опинився в потрібний час у потрібному місці, підставив голову і м`яч сам залетів до сітки воріт "Арсеналу". А на тренуванні я особливо цю "точку" не награю.

Олександре, футбольний матч для тебе це зарані сплановане дійство чи все ж таки імпровізація?

Загалом для мене це механізм. Як я досягатиму кінцевого результату, залежить лише від мене. Я повинен мати певну "планку", яку визначив для себе сам. І те, що я намітив у матчі, обов`язково повинен виконати. А якщо ти зробиш щось "незаплановане", корисне для команди дуже добре. Саме за це "позапланове" й цінують кожного футболіста.

Багато хто вважає, що в матчах з "Реалом" "Динамо" пощастило. А що думаєш ти?

Можливо, ці "хтось" і мають слушність, твердячи, що перемогли "королівський клуб" не без допомоги Фортуни. Але, може, пощастило нам лише тому, що ми більше жадали перемоги? Ми провели хороші міжсезонні збори, готуючись до цього нелегкого поєдинку. Ми жили ним, обом матчам віддалися сповна. Ще раз хочу підкреслити: перемогти хотіли більше тому й перемогли.

Емоційно швидко відновився після цієї перемоги?

Так. За два роки нас привчили швидко відновлюватись після перемог та поразок. Як каже нам тренер: "Воля емоціям доба. Це максимум".

Якою була твоя реакція, коли дізнався, що в півфіналі "Динамо" гратиме з "Байєрном"?

Багато було думок з цього приводу. Але особисто для мене не було великої різниці, з ким належить грати в півфіналі.

А чому все ж таки поступилися німцям? Адже перемога була майже "в кишені". Невже бажання перемогти було замало?

...Якщо дозволиш, я не відповідатиму, адже в душі ще є біль.

Тоді зовсім недоречним виглядатиме наступне запитання. Я саме про твоє протиборство з Янкером. Важко було втримати цей "танк"?

Якщо він забив, значить все-таки важко, і в деяких моментах він мене переграв. Утім, це футбол, а в ньому може трапитися що завгодно.

НА МУНДІАЛІ ВБОЛІВАВ ЗА ФРАНЦУЗІВ

Олександре, коли тебе вперше закликали під прапори національної збірної?

Саме на матч із збірною Естонії 1995 року. Запросив Анатолій Коньков. Він порадився з наставником симферопольців Валерієм Шаличевим і незабаром викликав мене на збір. Дебют, як я вже казав, був вдалим, ми перемогли 1:0.

Перші твої враження, коли потрапив до табору збірної?

Звичайно, було цікаво. Адже це була збірна більш високий рівень і тому відповідно й вимагати від себе потрібно значно більше. Потрібно було добре виконувати свою роботу, щоб у вічі не кидалися певні помилки, які ти іноді припускаєшся на полі. Так склалося, що я відпрацював бездоганно, на належному рівні, й був включений в склад збірної. А далі перебування в збірній залежало від тебе. Ти повинен був розуміти, в що й де ти граєш. Я це зрозумів.

Ти, з того часу, незмінний гравець "основи". Були матчі, які, завше, приємно згадувати?

Якщо з емоційної точки зору відбірковий матч ЧМ-98 зі збірною Португалії, коли ми перемогли знову ж 1:0. Неможливо описати емоційний стан після фінального свистка. Гра була рівною, але пощастило нам. Якщо ж з ігрової домашній матч з німцями, який, як відомо, завершився внічию 0:0.

Мова зайшла про емоційний стан... Яким він був у тебе після матчів плей-офф з хорватами?

Гіркий спогад залишила перша гра, коли ми в Хорватії поступилися 0:2. Тоді, через різні причини, ми грали не в той футбол, у який звикли. Звідси й провали в обороні, звідси й поразка. Важко було також і в психологічному плані. У матчі-відповіді ми налаштовувалися на перемогу. І ніхто не скаже, що було б, якби норвезький рефері зарахував той гол. Нас морально зламав той момент. І після гри ще довго не знаходив собі місця. Прикро, звичайно, але ж життя на цьому не зупинилося. Упевнений, наші перемоги ще попереду.

Маєш на увазі перемогу в своїй відбірковій групі?

Можливо.

Олександре, а за кого вболівав на торішньому Мундіалі?

За господарів чемпіонату. Імпонували вони мобільністю.

А чи не було відчуття, що саме вони стануть найкращими?

Що займуть перше місце відчуття не було, а що будуть у четвірці найкращих знав достеменно.

ЗА КОРДОНОМ ТАКІ Ж ХЛОПЦІ ЯК І МИ

Взимку ЗМІ України сповістили про те, що ти їздив на оглядини в легендарний англійський "Ліверпуль". Повідай подробиці цього вояжу.

Я з`їздив подивитися, як живе ця команда, на мене подивився тренер, що, мовляв, Олександре ти собою являєш. Якби на оглядини я приїжджав один, то, либонь, були б якісь конкретні розмови стосовно мого переходу. А так зі мною на оглядинах у "Ліверпулі" був ще один хлопець камерунець Сонг, якого незабаром і придбав англійський клуб. Нині я можу лише здогадуватися, чому не залишився в Англії, чи то сторони не дійшли фінансової згоди, чи не задовольнив тренера "Ліверпуля" з тактичних міркувань, а можливо, щось інше. Достеменно не знаю. Та попри це зрозумів одну річ: в Україні непогані футболісти. Просто такий у нас менталітет, ми думаємо: за кордоном земний рай. А там грають такі ж хлопці, як і ми. Просто ставлення до своїх професійних обов`язків у них інше. Та це й не дивно, якщо брати до уваги наш та їхній рівень життя.

Олександре, тільки відверто, не образливо, що не вдалося залишитися в Англії?

Я їхав до Ліверпуля з київського "Динамо", а не з якоїсь аматорської команди, у Київ я й повернувся. До того ж ще не в тому віці, щоб думати, як би швидше знайти собі за кордоном більш-менш пристойний клуб. Нині мені 27, а це якраз той вік, коли граєш у добротний футбол на відповідному рівні. І нехай тепер керівництво англійської команди задумається, а чи правильно зробило, відмовивши футболісту одного з найкращих європейських клубів. Але все залежить від тренера, а він, як відомо, завжди правий. Так що я не впав у розпач. Звичайно, хотілося б пограти за кордоном, адже "Ліверпуль" клуб з іменем, але ще все попереду. А чи встиг там з кимось познайомитися, а можливо, й заприятелювати? Ні. Щоб потоваришувати, необхідний час. А я там був лише шість днів, та й то з гравцями спілкувався на тренуваннях інтернаціональною футбольною мовою.

Тобто англійською мовою не володієш?

Розумію по-англійськи. Коли того вимагає ситуація, можу й відповісти.

ЛЮБЛЮ "QUEEN" І ВАРЕНИКИ З ВИШНЯМИ

Олександре, а чи можеш ти сказати про себе з стовідсотковою впевненістю, що ти щаслива людина?

Так. Я людина щаслива, адже маю улюблену сім`ю, у мене підростає син, маю роботу, яка мені до вподоби. Звичайно, хочеться чогось більшого, адже так влаштована людина, коли в неї щось є, то неодмінно хочеться мати ще більше. Я не хочу зупинятися на досягнутому, а впевнено рухаюся вперед. Адже коли людина подолає певну висоту й скаже, що все вже є, може зникнути все, здобуте раніше. Нині найголовніше в моєму житті родина. Дружина Іра, син Сашко та мої батьки, яким я завдячую за те, що вони виховали мене як особистість.

Динамівці в Україні стали ледь не національними героями. Автографи, інтерв`ю тощо. Скажи, чи не "дістають" цим? Адже, либонь, на вулиці пізнають одразу?

Звичайно, і завше просять автограф, але щоб дзвонили додому й набридали, цього немає.

Професійне самолюбство не зачіпає той факт, що "Динамо" команда одна, а слава в ній розподілена не порівну?

Ні. Нерівне розподілення, як ти кажеш, слави не лише в "Динамо", а в будь-якій команді. Адже першими в поле зору вболівальників потрапляють футболісти, які діють на вістрі атаки, забивають м`ячі. Так склалося, що оборонці завше перебувають у тіні, але мене це не ображає. Якщо ти це маєш на увазі.

Олександре, якщо не проти, поговоримо про твою сім`ю.

Дружина Іра. Працює журналістом, навчається в інституті культури. Нині практикується на каналі "Інтер" у програмі "Спорттайм", в команді Олександра Журахівського. Дехто цього не розуміє, мовляв, якщо чоловік футболіст, то чому б дружині не бути домогосподаркою. Але Ірині ця професія до вподоби. У кожної людини повинна бути мета, до якої вона цілеспрямовано йде. Сину Сашку в березні виповнилося чотири роки. І ми з дружиною намагаємося його цілеспрямовано виховати. Намагаємося вкласти в Сашка все те добре, що притаманне хорошій людині. А ким йому бути нехай уже вирішує сам.

У полтавській "Ворсклі" грає твій повний тезка Олександр Головко. У зв`язку з цим ніякої плутанини не виникало?

Можливо, в телекоментаторів і в полтавського Сашка виникали, особисто в мене ніколи. Загалом це прізвище, так би мовити, футбольне. Недавно грали з "Ворсклою" й на полі водночас було троє футболістів з цим прізвищем. Ось якби й суддя був Головко, взагалі було б весело.

А як проводиш вільний час?

Його в мене взагалі немає. А якщо й випадає вільна хвилина, намагаюсь провести її в сім`ї. Немає нічого кращого, коли ти приїздиш після гри або тренування додому й бачиш улюблені, усміхнені обличчя. У сімейному колі подобається подивитися телевізор, пограти в комп`ютерні ігри. А якщо все ж таки дозволить час виїхати куди-небудь на природу.

А який останній фільм подивився?

Недавно з дитиною дивилися "Джо Янг" про велику мавпу. Особисто мені подобаються класичні фільми. На кшталт "Титаніка".

А як щодо музичних уподобань?

Це все залежить від мого настрою. Я можу слухати і рок, і поп-музику. Інколи навіть можу поставити касету з важким роком.

А що слухаєш, коли їдеш у машині?

Це знов-таки залежить од настрою. Але завше з задоволенням слухаю "QUEEN", "DEEP PURLE", "IRON MAIDEN". Це, справді, музика, в яку людина вкладає душу, а не одноманітне комп`ютерне "бум-бам".

Яка страва найулюбленіша?

Таких багато, але найбільше подобаються вареники з вишнями.

Олександре, що б ти побажав хлопцям, які нині опановують ази футбольної науки?

Футбол це класна гра. Вона охоплює всі найкращі людські якості, розвиває їх. А загалом знати, чого вони хочуть, і вірити в свої сили. А це найголовніше...